Себе на память.

Одного разу мене запросили на фестиваль, під час якого була сильна злива. . . ми ховались під тентом і розмовляли. . . тут Сашко вимовив фразу: "розмиті сподівання". Не можу згадати, до чого була та фраза, але я відповіла, що це гарна назва для якоїсь розповіді. А потім ми всі пішли спати. Я довго не могла заснути у своєму наметі й почала писати розповідь. . . під цією самою назвою - "Розмиті сподівання". Розмиті сподівання. Вона лежала у наметі, ліхтариком підсвічуючи старий подертий зошит. Десь здалеку лунали дивні звуки тваринного походження, а зовсім поруч дрібний дощик лоскотав вушка. ЇЇ звали Ньома і вона полюбляла залишатися наодинці із собою, нотуючи думки у той самий зошит, що зараз лежить перед очима і манить своїми порожніми сторінками. Темний-темний ліс, сама-самісенька у наметі. Так вогко й холодно. В уяві стрімко змінюються картинки й чорна гелева ручка ледве встигає їх наздоганяти. Те, чого хотілося. Близько шостої ранку дощовий гуркіт змінився на пташиний спів. Повітря наповнилося теплом і навіть, не відкриваючи очей й через брезент, можна було побачити/відчути яскраве сонечко. Він лежав один-самісенький у наметі, почісував борідку й намагався передбачити події сьогоднішнього дня. Його звали Сьома і він полюбляв подорожувати на самоті, шукаючи пригод на свою замріяну голову. Очі не хотіли відкриватися, дозволяючи своєму власнику додивитися уявні образи сьогоднішніх подій. Він мріяв про складні перешкоди, врятованих ним тварин, про найдені скарби та цікаві зустрічі. Сьома серцем відчував, що цей день залишить слід в його історії. Наспівуючи веселу пісеньку, наш герой збирав гілля для вогнища, паралельно вишукуючи гриби (але не для того, щоб з’їсти, а просто йому подобався сам процес грибальства). Думки літали десь поруч і не наважувались повернутися у голову. Раптом сталося щось дуже казкове: з іншого боку галявини стояла дівчина, одягнена так само, як і він, з тією ж зачіскою і поглядом, як у нього. Сьома дивився наче сам на себе, але той інший Сьома чомусь був жіночого роду. Дуже дивне відчуття, хочу вам сказати. Дівчина нічого не помічала, вона довгий час дивилась в одну точку, потім різко чхнула і почала йти підстрибуючи. Десь два рази вона перечепилась за коріння старого дуба і дуже щиро вибачалася за це перед тим самим дубом. Сьома переживав, щоб ця дивачка не впала, і ледве втримувався, аби не засміятися. І правильно робив, що переживав. Не пройшла і хвилина, як близнюк жіночого роду впав, та й ще так смішно - зірочкою! Для тих, хто не може уявити, що таке впасти зірочкою, пояснюю: це коли під час падіння ноги і руки широко розставленні у різні боки, ніби людина, яка падає, хоче обійняти те, на що падає. А якщо при цьому у падаючого на обличчі усмішка, то не засміятися просто не можливо! Ось і наш Сьома не втримався. Роздався такий регіт, що сам хлопець не зрозумів, як це в нього так голосно вийшло. Потім він став сміятися від того, що так голосно регоче. Потім - тому що сміється від того, що сміється з того, що голосно сміється…(вибачаюсь за велику кількість